Перші місяці функціонування Податкового кодексу засвідчили, що даний документ через значну кількість протиріч та недоопрацювань містить значні ризики для інвестиційної активності в Україні. Підприємці висловлюють обґрунтовані нарікання щодо різних аспектів податкової політики держави і вже пропонують комплекс поправок до Податкового кодексу. Водночас, варто чітко розрізняти проблеми законодавства та проблеми дотримання та виконання законодавства контролюючими органами. Практика функціонування кодексу свідчить про те, що проблеми криються не скільки (і не стільки) в податковому законодавстві, скільки в самій податковій системі України, а тому лише внесеннями змін до кодексу відчутно покращити ситуацію неможливо.
Узагальнюючи критичні зауваження підприємців стосовно функціонування Податкового кодексу за підсумками першого кварталу 2011 року можна виділити низку блоків проблем:
1. Нові суперечливі норми кодексу виникли через те, що він приймався поспіхом. В більшості випадків такі норми є технічними помилками. Тим не менш, оскільки вони є чинними, платники податків зобов’язані їх дотримуватися. Для прикладу, згідно статті 181 «Вимоги щодо реєстрації осіб як платників податку» (ПДВ) підлягає обов’язковій реєстрації платником ПДВ особа, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень. Таким чином, для того щоб стати платником ПДВ, новоствореному суб’єкту підприємницької діяльності необхідно пропрацювати рік без такої реєстрації, що виглядає дещо абсурдним.
Іншим прикладом суперечностей ПКУ є питання стосовно необхідності реєстрації в податкових органах українських компаній-резидентів, які є представниками чи агентами закордонних компаній. Так, згідно пункту 193 статті 14 ПКУ постійним представництвом нерезидента для цілей оподаткування є в тому числі і резидент, який уповноважений діяти від імені нерезидента, що спричинить виникнення у нерезидента цивільних прав і обов’язків. Якщо представництвом нерезидента є юридична або фізична особа — резидент України, така особа на підставі відповідного договору з нерезидентом (доручення) протягом 10 календарних днів після укладання договору повинна стати на облік в органі державної податкової служби як постійне представництво нерезидента (пункт 5 статті 64 ПКУ). Проте відповідно до п. 9 статті 160 ПКУ резиденти, які надають агентські, комісійні, довірчі та інші подібні послуги нерезидентам, не підлягають додатковій реєстрації в органах державної податкової служби як платники податку.
2. Законодавчі пастки для платників податків. Окремі «дивні» норми кодексу, очевидно, були свідомо прописані в документі. Зокрема, кодексом фактично запроваджується подвійна відповідальність за одне порушення. Платник податків одночасно може бути оштрафований за внесення до податкової декларації перекручених даних про суми отриманих доходів, якщо такі дії спричинили заниження суми оподатковуваного доходу, та за визначення податковим органом суми податкового зобов’язання з вини платника (тобто якщо має місце недоїмка). В більшості випадків якщо має місце одна із цих підстав для притягнення до відповідальності платника податку, то можна «приписати» і другу, і відповідно накласти два штрафи.
Підприємці наполягають на тому, щоб видалити одну з двох санкцій. Водночас, як і в більшості випадків, питання ставиться надто вузько, виключно навколо окремих норм кодексу. Проблема ж насправді значно глибше, тому якщо підприємці й доб’ються видалення однієї норми, то неодмінно з’явиться ряд інших норм. Фінансові санкції за порушення податкового законодавства в останні роки стали одним із значних джерел поповнення доходів бюджету, а в його дохідній частині є навіть стаття надходжень від їх сплати. Фактично, бюджетом встановлюється план по нарахуванню та стягненню штрафних санкцій. Очевидно, що проблема не стільки в Податковому кодексі, скільки в тому, що система фінансових санкцій в останні роки виконує в більшій мірі фіскальну, а не правоохоронну функцію.
3. Невизначеність стосовно подальших нововведень. Окремі важливі частини Податкового кодексу ще не набули чинності, проте масштаб новацій за відсутності чітких роз’яснень незрозумілих позицій з боку уряду та органів ДПС дезорієнтує платників податків. Найбільш значні зміни очікують на адміністрування податку на прибуток. Водночас, суб’єкти підприємницької діяльності не мають змоги підготуватися до нововведень, оскільки уряд не затвердив перелік необхідних підзаконних нормативно-правових актів, передусім Методику бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць.
В стані невизначеності знаходяться суб’єкти підприємницької діяльності, які працюють на спрощеній системі оподаткування. Уряд затягує з поданням відповідного законопроекту до парламенту, хоча мав це зробити до 1 березня. ПКУ відчутно погіршив умови для її функціонування, проте питання про її долю залишається відкритим.
Незрозумілою залишається ситуація з спеціальними економічними зонами, технологічними парками та науково-технологічними парками. Очевидно, що їх функціонування без наявності фіскальних стимулів втрачає привабливість для інвесторів.
Невизначеність стосовно таких важливих питань робить фіскальний простір України неприйнятним для зовнішніх і внутрішніх стратегічних інвесторів, оскільки неможливо планувати довгострокову стратегію розвитку за відсутності розуміння, в якому напрямі рухається ситуація.
4. Фіскалізація податкової політики. Першими справами, якими почали займатися КМУ та ДПСУ після прийняття Податкового кодексу, це формування нормативною бази для здійснення нових видів перевірок, розширення практики застосування фінансових санкцій, підготовка змін до кодексу стосовно посилення повноважень контролюючих органів тощо. Очевидно, це є головні питання, які цікавлять сьогодні державу. Це свідчить про те, що завдання покращення умов для ведення бізнесу є другорядними.
Загалом, в перші місяці функціонування Податкового кодексу можна констатувати, що старі проблеми не зникли, але з’явилися нові. Переписувати кодекс можна до безкінечності, але який би він не був ліберальний, податкова система, в основі якої лежать виключно фіскальні завдання, буде завжди перешкодою для зростання інвестиційної активності. В даному контексті значну увагу, окрім корекції законодавчого поля, необхідно приділити розбудові партнерської моделі взаємовідносин контролюючих органів та платників податків. Лише в такому випадку суперечності законодавства будуть розглядатися як технічні недоліки, які мають бути виправлені, а не як нові можливості держави щодо збільшення податкового тиску на платників податків.
Олексій Молдован, Завідувач сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту стратегічних досліджень
