Успіх економічних реформ залежить від ефективності діалогу влади та бізнесу

Після глибокого кризового «провалу» 2009 року українська економіка демонструє поступове післякризове відновлення. Про це свідчить позитивна динаміка основних макроекономічних показників.

Відновилося зростання ВВП. У 2010 році приріст склав 4,2 %, першому півріччі 2011 р. – 4,4 %. Прогноз річного показника 2011 року коливається від 4,0 до 5,5 % (4,0 % - Sigma Bleyzer, 4,7 % - прогноз МВФ, 5,0 % - прогноз ЄБРР, 5,4 % - прогноз Національного інституту стратегічних досліджень) .
Спостерігається стабільна позитивна динаміка промислового виробництва. Приріст реалізованої продукції промисловості за 10 місяців 2011 р. склав 8,2 %. У 2011 р. лідером післякризового відновлення є машинобудування – приріст за 10 місяців року склав 19,6 %, в хімічній та нафтохімічній промисловості – 16,5 %, металургії – 11,0 %.
Позитивною ознакою 2011 року стало відновлення інвестиційної активності після затяжного падіння цього показника. Так, за три квартали інвестиції в основний капітал зросли на 21,2 %. При цьому понад 50 % залучено до реального сектору економіки, зокрема – 39,7 % до промисловості. Зростання інвестицій відбилося на становищі у будівельній галузі: обсяги виконаних будівельних робіт збільшились за 10 місяців року на 11,7 %. Суттєво додало в темпах виробництво будматеріалів – 11,2 %.
Відбувається випереджальне зростання показників зовнішньої торгівлі: за 9 місяців 2011 р. експорт зріс на 37,8 %, імпорт – на 42,7 %. Це обумовило нарощування негативного сальдо зовнішньої торгівлі, яке склало (за товарами) 9,5 млрд дол. США (дані Держкомстату).
Відновлення економічного зростання супроводжується підтриманням загальної макроекономічної стабільності. Інфляційна динаміка, яка дещо прискорилася у першому півріччі, була загальмована чинником зниження цін на ринку сільгосппродукції, що дозволило понизити інфляційний показник до рекордно низького рівня на рівні 4,2 % у жовтні до грудня попереднього року. а в річному вимірі – 8,6 %.
За даними Міністерства фінансів України, до Державного бюджету за 9 місяців року зібрано на 39,3 % коштів більше, ніж торік. Завдяки перевиконанню дохідної частини бюджету дефіцит Державного бюджету за січень-вересень 2011 року утримувався у прийнятних рамках - 8,2 млрд грн.
Соціальний ефект відновлення економічного зростання залишається досить суперечливим. Внаслідок раціоналізації витрат підприємств відбувається збільшення офіційного показника безробіття (26,9 % приросту у першому півріччі 2011 року). Приріст реальної заробітної плати склав лише 8,1 %, реального наявного доходу – 8,7 % у І кварталі та 3,4 % у ІІ кварталі 2011 року.

Отже, є підстави констатувати тенденції відновлення в Україні докризової моделі економічного зростання, яка базувалася на випереджаючому зростанні експортних секторів економіки та недовикористанні внутрішніх чинників економічної динаміки. Особливості післякризового періоду обумовлюють наявність низки суттєвих ризиків для макроекономічної стабільності в Україні.

Економічне пожвавлення відбувається, практично, поза впливом банківського сектору економіки. Банки відіграють роль скоріше абсорбера, аніж джерела ліквідності: за 10 місяців року депозити фізосіб зросли на 11,5 %, юросіб – на 20,3 %. Натомість кредитування фізосіб зменшилося на 1,3 %, юросіб – зросло на 14,8 %. Сума депозитів фізосіб на третину перевищує суму виданих кредитів, а в нацвалюті – удвічі.
Зберігаються ризики для курсової стабільності: в умовах хронічного дефіциту зовнішньої торгівлі спостерігається стала тенденція перевищення купівлі населенням іноземної валюти над продажем, що посилює тиск на валютний ринок. Додатковий тиск справляє також необхідність обслуговування зовнішнього боргу.
Ризики прискорення інфляційних тенденцій можуть бути пов’язані з негативним впливом курсового показника, зростанням вартості імпортованих енергетичних ресурсів, прискоренням динаміки зростання доходів населення в умовах наближення виборів до Верховної Ради України 2012 року та погіршенням очікувань на тлі загальних ризиків світової фінансово-економічної кризи.

Відтак певна стабілізація макроекономічних показників за умов тривалого збереження структурних дисбалансів вітчизняної економіки не дає підстав для висновку про убезпечення останньої від ймовірних фінансово-економічних потрясінь в найближчому майбутньому.

Забезпечення стабільності соціального та економічного поступу у післякризовий період вимагає реалізації стратегії соціально-економічних реформ, спрямованих на зміну економічних механізмів розвитку, системну модернізацію економіки країни, радикальне підвищення технологічного рівня вітчизняного виробництва, спрямовані на оволодіння сучасною моделлю забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. За таких умов є шанс не лише мінімізувати негативний вплив на Україну економічної рецесії, яку прогнозують розвиненим країнам світу, а й забезпечити стійкість вітчизняної економіки до нових кризових викликів з боку глобальної економіки, приєднати Україну до когорти країн, що динамічно розвиваються, та яким притаманні енергійні процеси післякризового відновлення.

Водночас економіка України стикається з низкою обмежень, без подолання яких якісне післякризове відновлення неможливе:

«дефіцитне зростання»: затримка в реагуванні пропозиції на зростаючий попит, у зв’язку з чим відновлення економічного зростання веде до випереджаючого зростання імпорту та погіршення торговельного балансу;
«межа конкурентоспроможності» у зростанні експорту: можливості збільшення експорту обмежені післякризовими змінами розподілу конкурентних переваг у посткризовому світі;
«стабільність стагнації»: суперечливість цілей макроекономічної стабільності та економічного зростання – тенденції зростання виявляються «ворожими» до стабільності;
«тупик асоціальності» економічного зростання: подальше зростання неефективне і навіть неможливе без посилення соціальної віддачі;
«пастка депресії»: песимістичні кризові очікування в споживчих настроях, інвестиційних уподобаннях тощо.

Цільовими орієнтирами реформування мають стати:

- динамізація економічного зростання при набутті ним нової якості;

- максимізація соціального ефекту економічного зростання;

- максимальне використання наявного національного потенціалу зростання (в т.ч. регіонів).

В реалізації реформ дедалі активнішу роль має відігравати співпраця держави і бізнесу, насамперед - в особі громадських ділових об’єднань. Основні пріоритетні напрями співпраці влади та бізнесу нами вбачаються в наступному.

По-перше. Забезпечення зворотного зв’язку щодо адекватності, ефективності, доцільності, цілеспрямованості заходів державної політики.

По-друге. Забезпечення мережевої самоорганізації бізнесу: сприяння міжсекторальній, міжрегіональній та транскордонній співпраці через відповідну інформаційну, методичну, правову підтримку.

По-третє. Протидія недобросовісній конкуренції – з боку як імпортерів, так і представників вітчизняного бізнесу. В даному контексті важливим є перехід від дерегуляції – до регуляторної реформи. Необхідне формування сучасної регуляторної системи, що забезпечила б реалізацію зобов’язань держави щодо захисту прав та безпеки споживачів, дотримання культури сплати податків, виконання вимог господарського законодавства, добросовісності конкуренції тощо. Як засвідчує міжнародний досвід, у цьому завжди активну роль відіграють самоврядні підприємницькі організації.

По-четверте. Реалізація принципів соціального партнерства – відповідальності бізнесу перед працівниками, сприяння подоланню явищ тіньової зайнятості, проведення грамотної політики відтворення людського капіталу.

По-п’яте. Зараз левова частка кризи, що залишилась,– «в головах» споживачів, інвесторів, підприємців - у вигляді відповідних очікувань, настроїв, побоювань, що відбивається на схильності до стратегування, інвестування, бажаному розмірі прибутку як «плати за ризик» тощо. Згуртованість бізнесу може сприяти подоланню таких острахів. Вона досяжна шляхом максимального поширення об’єктивної інформації про стан справ в економіці, зміцнення упевненості у власних силах шляхом обміну позитивними досвідом і практиками, консолідації у вирішенні проблем, які постають через невиважену державну політику тощо.

Ярослав Жаліло, к.е.н.,Президент Центру антикризових досліджень