Світові економічні процеси спонукають Україну розвивати свій внутрішній ринок

Перебіг останньої світової кризи, яка відчутно знизила інтенсивність та масштаби міжнародної торгівлі, засвідчив, що для переважної більшості країн внутрішній ринок відіграв роль ключового компенсатора, який дозволив підтримати економічну стабільність, мінімізувати фінансові втрати й зберегти соціальні стандарти життя населення. Прикладом активних державних дій щодо розбудови та збереження внутрішнього ринку є економічна політика Німеччини та Китаю, які під час кризи найбільш активно використовували фінансові механізми захисту внутрішнього ринку і забезпечили на цій основі економічний розвиток: утримали на високому рівні внутрішній платоспроможний попит, а згодом забезпечили лідерство на міжнародних ринках у посткризовому відновленні.

Разом із тим сучасне нестійке світове економічне відновлення, висока ймовірність настання повторної міжнародної фінансової кризи на тлі боргових проблем країн Єврозони, змушує національні уряди всіх без виключення країн світу активізувати пошуки результативних механізмів розвитку внутрішнього ринку, утримавши при цьому бюджетно-боргові рахунки на контрольованому рівні. 

Україна також не залишається осторонь міжнародних тенденцій. При цьому у формуванні механізмів розвитку внутрішнього ринку нам потрібно виходити з таких міркувань.

По-перше, відкритість української економіки та її наближення до вимог і стандартів СОТ, попри складність процесів лібералізаційних реформ, має глибше включати забезпечення системи захисту національних інтересів на внутрішньому ринку. Потреба цієї захисної функції зумовлена аналогічними діями найважливіших торговельних партнерів України, зокрема, країн ЄС, Китаю, країн – членів Митного Союзу, які здійснюють рішучі кроки щодо захисту спільного внутрішнього середовища, застосовуючи повний спектр організаційно-фінансових механізмів для масштабного впровадження цільових програм імпортозаміщення, фінансового сприяння національним виробникам, системного розширення інвестиційного та споживчого платоспроможного попиту внутрішнього ринку.

Загальносвітова тенденція істотного посилення вагомості внутрішнього ринку у забезпеченні стійкості економічного зростання актуалізує для України потребу удосконалення системи фінансових механізмів його захисту.

По-друге, остання світова фінансова криза виявилася потужним стрес-тестом для держав, які накопичували дисбаланси, не нагромаджували достатніх фінансових резервів забезпечення захисту внутрішніх ринків, адекватних зовнішнім загрозам. Негативний вплив світових кризових процесів у багатьох країнах проявився падінням обсягів національного виробництва, скороченням інвестиційного та споживчого платоспроможного попиту внутрішнього ринку, посиленням позицій на ньому іноземних виробників. Це поглибило фінансові дисбаланси та істотно погіршило стан державних фінансів країн. Частково такий ефект можна спостерігати на прикладі Литви та Латвії, де квартальне падіння ВВП у кризовий 2009 р. перевищувало 20 % ВВП в річному вимірі.

По-третє, безпрецедентне нагромадження боргових зобов’язань, особливо у розвинених країнах, значна частка яких скеровувалася на підтримку внутрішніх ринків, істотно обмежує можливості використання бюджетно-податкових механізмів стимулювання розвитку внутрішнього ринку. Фінансові механізми стимулювання внутрішнього ринку є потужним чинником корекції ринкових механізмів, а тому їхнє застосування повинно виправдовуватися високим суспільним ефектом, а їх запровадження – має бути чітко регламентовано та здійснюватися на прозорій основі.

Четверте, механізми стимулювання внутрішніх ринків розширюються, і в Україні не достатньо опрацьовується прогресивний досвід зарубіжних країн. Так, протягом 2008–2009 рр. урядами багатьма країн запроваджувалися заходи у грошово-кредитній політиці, які змінили уявлення про фінансові механізми підтримки внутрішнього ринку. Йдеться насамперед про інноваційні фінансові механізми та інструменти з підтримання ліквідності, коли традиційні фінансові механізми виявилися недієвими. Наприклад це стосується методів «кредитного пом’якшення», під якими сьогодні розуміється широкий викуп приватних боргових цінних паперів (включаючи іпотечні облігації та сек’юритизовані активи) до моменту відновлення кредитної пропозиції.

До речі, за повідомленням міністра фінансів Великобританії Джорджа Осборна у жовтні 2011 р., на сьогодні Урядом Великобританії відпрацьовуються механізми спрямування грошей на суму 275 млрд фунтів стерлінгів безпосередньо компаніям у формі пом’якшення кредитних умов, оскільки банківське кредитування суттєво обмежено. Відтак, Мінфін Британії опрацьовує засоби «закачування» грошей прямо у ті сектори економіки, які це потребують, зокрема – малий бізнес.

Зрозуміло, що для України розбудова механізмів розвитку внутрішнього ринку повинна узгоджуватися з існуючими можливостями. Разом з тим, в умовах нарощення нестабільності глобальної економіки, Україна не може припуститися стратегічної помилки втрати внутрішнього ринку для національного виробника.

Нагромаджені впродовж тривалого періоду структурні та фінансові диспропорції внутрішнього ринку України зумовили його вразливість та залежність від світової ринкової кон’юнктури і зовнішніх фінансових ресурсів. Дається взнаки відсутність сучасної несуперечливої концепції забезпечення фінансових механізмів розвитку внутрішнього ринку, скерованої на розвантаження внутрішніх і зовнішніх дисбалансів.

Внутрішній ринок України формується в умовах значної експортної орієнтації вітчизняних виробників, що обумовлює високу відкритість національної економіки. Так, у 2010 р. зовнішньоторговельний оборот України склав майже 80 % ВВП (у 2004 р. відповідний показник становив 94,2 % ВВП), обсяг товарного експорту склав 37,2 % ВВП (50,3 % ВВП у 2004 р.р.), а імпорт 41,9 % ВВП (43,8 % до ВВП у 2004 р.). 

Критично слід також розцінити те, що розширення потенціалу внутрішнього ринку не забезпечується потужностями національного виробництва та вітчизняними фінансовими ресурсами. Так, загальна товарна пропозиція внутрішнього ринку України у 2004 р. на 67,2 % забезпечувалася поставками вітчизняних виробників, у 2010 р. лише 59,3 %.

За окремими галузевими внутрішніми ринками такі показники є більш критичними. Зокрема, на стратегічно важливому внутрішньому ринку машинобудівної продукції у 2005 р. частка вітчизняних виробників становила 41,1 %, а у 2010 р. – лише 22,4%.   

При цьому у розбудові механізмів розвитку внутрішнього ринку маємо керуватися імперативом підвищення якісних параметрів споживання. Нині структура та характер споживання на внутрішньому ринку України відповідає низькому технологічному укладу, що не дозволяє створити умови для нагромадження інвестиційного потенціалу підвищення рівня технологічності. Основу споживання в Україні становить продукція сільського господарства та харчової промисловості, на які припадає 26,7 % загального споживання; на продукцію енергетичної промисловості – 18,8%; і лише 11,5 % припадає на продукцію машинобудування.

Розвиток внутрішнього ринку України також має бути націлений на подолання високої залежності від зовнішніх цінових коливань (насамперед, енергоресурсів). Імпортована інфляція суттєво поглиблює структурні деформації внутрішнього ринку, внаслідок чого звужує його роль для національних виробників, які змушені шукати альтернативи збуту продукції. Посилення відповідних процесів найбільше спостерігалося у І кв. 2011 р., коли найбільший внесок у загальний приріст імпорту (49,5 %) було забезпечено зростанням вартісних обсягів імпорту енергоносіїв (у 1,9 разу), зокрема: природного газу з РФ (у 2,4 разу), нафтопродуктів (у 1,7 разу)[1].

Механізми розвитку внутрішнього ринку України принципово повинні забезпечити злам тенденції нарощення ролі внутрішнього ринку України у формуванні від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі. Значні обсяги споживання імпорту на внутрішньому ринку на тлі невідповідності обсягам експортних поставок національного виробництва, забезпечують вагомий внесок у формування дефіциту торговельного балансу. За січень-серпень 2011 р. від’ємне сальдо товарної торгівлі склало 8,1 млрд. дол. США, що лише певною мірою полегшило ситуацію відносно 2008 р., коли відповідний показник складав -10,9 млрд дол. США. Нажаль нарощення від’ємного у 2011 р. перевищує показники аналогічних періодів 2009 р. -7,1 млрд дол. США та 2010 р. -2,3 млрд дол. США.

В цих умовах механізми розвитку внутрішнього ринку повинні бути тісно узгоджені з потребою системної модернізації української економіки, й органічно вбудовані у забезпечення сталого мотиваційного середовища, яке в «автоматичному» режимі забезпечує системне оновлення національної економіки. В Україні не існує достатніх виробничих потужностей, здатних задовольнити сучасний інвестиційний попит на модернізацію. Цей виклик – найважливіший, оскільки об’єктивно Україна не володіє достатніми імпортозамінними потужностями, і питання механізмів матеріального (не фінансового) забезпечення модернізації залишаються для України відкритими. Тут виникає кілька проблемних аспектів:

1)  Модернізація реального сектора Україна та ключових об’єктів інфраструктури не може бути здійснена на морально застарілій основі, а достатнього виробництва, техніки та технологій у вітчизняній економіці не існує. Невідкладна потреба в модернізації та оновленні української економіки (моральна застарілість національної промислово-технологічної бази і високий ступінь зношеності основних фондів) та відносна обмеженість в здатності її здійснення (масштабність фінансових потоків, необхідних для реалізації проектів) стикається із неспроможністю українських потужностей виробництва засобів виробництва забезпечити внутрішній попит. За даними Держмитслужби частка імпорту в структурі споживання продукції машинобудування становить 77,8 %. Недостатньо зроблено в контексті придбання ліцензійного виробництва та розміщення його на території України. Зрозуміла зацікавленість іноземних виробників відповідної продукції продавати в Україну готові вироби. Водночас вагомі потреби реального та відкладеного попиту на відповідну продукцію можуть бути суттєвим аргументом у переговорній позиції з іноземними корпораціями про розміщення виробничих потужностей в Україні;

 2) Недостатня забезпеченість фінансовими ресурсами програм модернізації й надалі стимулюватиме провідні зарубіжні компанії надавати Україні товарні кредити, або кредитувати власних національних виробників під поставки в Україну. Тут Україна може втратити кілька разів – не створити національного виробництва під проекти модернізації, поглибити негативне торговельне сальдо (що створює тиск на національну грошову одиницю), а також збільшити зовнішній борг.

Україна має застосувати прагматичний підхід у захисті внутрішнього ринку та у здійсненні національної програми модернізації. При цьому потрібно розуміти, що потреби модернізації реального сектору не обмежуються пошуком інвесторів, а мають йти далі – до комплексного розташування промислово-виробничих комплексів в Україні. Важливо розглядати відкладений інвестиційний попит в Україні – як конкурентну перевагу та потужний рушій розвитку внутрішнього ринку.

Важливим у сучасній концепції розвитку внутрішнього ринку України має стати підпорядкування розвитку державних корпорацій та бізнесу імперативам модернізації, що передбачає скеровування їхніх зусиль на всебічне оновлення національної технологічної бази.

Для потреб системної розбудови механізмів розвитку внутрішнього ринку важлива практика програмно-цільового методу бюджетного планування. При цьому в державних програмах повинні бути чітко ідентифіковані інструменти нормативного регулювання досягнення поставлених цілей, в тому числі податкового характеру.

Важливо виходити з того, що розвиток внутрішнього ринку має стосуватися не тільки галузевого, а й територіального виміру, а забезпечення модернізації в регіонах – є передумовою вирішення проблем модернізації національної економіки. Але потрібен системний пошук перспективних проектів у регіонах, формування поруч із державними програмами, регіональних програм, націлених на розширення інвестиційного попиту внутрішнього ринку та збільшення виробничих потужностей національних регіонів у його забезпеченні. Для цього зокрема, необхідна робота із формування сприятливого адміністративного середовища, підготовка інфраструктури для національних та іноземних інвесторів, організаційно-технічне сприяння впровадженню інновацій та їх комерціалізації, кадрове забезпечення інвестиційних проектів. Перелічені напрями важливі для збалансованого розвитку регіонів та мобілізації їх модернізаційного потенціалу.

Забезпечення механізмів розвитку внутрішньому ринку України в коротко- та середньостроковій перспективі відбуватиметься за несприятливих зовнішніх умов, зокрема:

- розгортання боргової кризи у периферійних країнах Єврозони та підвищення ймовірності її переростання в банківську кризу на локальних та міжнародних фінансових ринках;

-  істотної волатильності світових цін на основні біржові товари (насамперед енергоносії та продовольство), а також на фінансових ринках;

-  уповільнення світової економічної активності;

-  посилення інфляційного тиску в країнах з ринком, що формується та країнах, що розвиваються.

У зв’язку з цим підготовка бюджету на 2012 р. та бюджетне планування до 2014 р. повинні орієнтуватися на забезпечення нової доктрини розвитку внутрішнього ринку України, яка має враховувати:

1)  Державні цільові програми імпортозаміщення на визначених галузевих ринках, насамперед машинобудуванні;

2)  Державну комплексну програму модернізації економіки (оновлення основних фондів);

3)  Держані програми розміщення на території України ліцензійного виробництва.

Фінансова політика України у 2012-2014 рр. має стимулювати зміну тенденцій у поставках імпортного обладнання у напрямі підтримки утворенням спільних стратегічних модернізаційних альянсів з іноземними компаніями на території України, активізувати процес залучення технологій, які мають отримати пільгові режими та міжурядове фінансово-організаційно сприяння.

Роль держави у забезпеченні фінансових механізмів розвитку внутрішнього ринку повинна бути сконцентрована навколо забезпечення національних програм імпортозаміщення у секторах, стратегічно важливих для модернізації національної економіки. Для цього у бюджетах наступних років слід підготувати рішення щодо: податкового та митного стимулювання; державно-приватного партнерства; формування міжнаціональних модернізаційних альянсів; фінансування інформаційно-інфраструктурної підтримки проектів модернізації.

В цьому контексті державна має стимулювати фінансову підтримку підприємств, задіяних у сфері інновацій та науки, особливо – високотехнологічних виробництв. Відкладені у часі проблеми модернізації не можуть бути вирішені одним днем. При цьому без стратегічного фінансового плану вирішення накопичених проблем, Україна зіткнеться з сценарієм виробничої стагнації, яка загрожуватиме набагато серйознішими наслідками, аніж існуючі виклики сьогоденної мобілізації національних потужностей для вирішення проблем модернізації економіки.

Важливою проблемою нинішнього етапу розвитку є забезпечення стратегічних інноваційно-інвестиційних перетворень, втілення яких може, і, повинно ґрунтуватися на новій ролі внутрішнього ринку, здатного генерувати суспільний запит на інновації та високі технології. Застосування фінансових механізмів захисту внутрішнього ринку має максимально врахувати специфіку функціонування ключових галузевих внутрішніх ринків України, що дозволить забезпечити адекватну підтримку структурних змін економіки в напрямку посилення інноваційної компоненти.

Метою розробки та застосування системи фінансових механізмів розвитку внутрішнього ринку має бути стимулювання розширення вітчизняної товарної пропозиції на внутрішньому ринку, а також підвищення ефективності виробництва конкурентоспроможної продукції, здатної задовольнити актуальний попит населення, держави та суб’єктів господарювання на внутрішньому ринку.

Потреба системного державного підходу до вирішення проблеми стратегічного розвитку внутрішнього ринку шляхом нарощування обсягів внутрішнього виробництва (на основі збільшення обсягів випуску імпортозамінної продукції) зумовлена необхідністю зниження імпортної залежності, а також необхідністю нарощування високотехнологічного експорту з метою врівноваження макроекономічних і макрофінансових дисбалансів.

Виконанню поставлених завдань сприятиме істотне посилення спільної роботи держави і бізнесу на основі державно-приватного партнерства з мобілізацією джерел фінансування центрального і місцевих бюджетів, прибутку приватних компаній, залучення банківських кредитів, участі в пулах інших організацій.

З метою оцінювання ефективності та визначенні пріоритетності у забезпеченні фінансових механізмів розвитку внутрішнього ринку має бути здійснений перегляд системи критеріїв для надання фінансової підтримки окремим галузям та секторам економіки, державних цільових програм та програм розвитку з урахуванням середньострокового періоду та програм щодо зростання доходів населення на основі підвищення державних соціальних стандартів та гарантій у порівнянні з показниками зростання продуктивності праці.

Вказані заходи мають бути посилені механізмами:

-   зміцнення інвестиційного потенціалу банківської системи України, під потреби розвитку реального сектора економіки;

-   підвищення ролі фондового ринку у залученні фінансових ресурсів на розвиток національних підприємств;

-  посилення використання внутрішнього фінансового потенціалу в інвестуванні розвитку внутрішнього ринку (інтенсифікація ролі інстутиційних інвесторів – страхових та пенсійних фондів; ширша мобілізація заощаджень громадян та ін.);

-  інвестування національних програм імпортозаміщення на основі визначення перспективних сегментів розширення внутрішнього ринку для національних виробників;

-   системного підвищення споживчого попиту громадян (підвищення мінімального рівня заробітної плати, індексації тощо).

Розбудова фінансових механізмів розвитку внутрішнього ринку України дозволить вчасно адаптуватися до системних змін світової економіки, яка складається у період розгортання боргової кризи Єврозони та сповільнення глобальної економічної динаміки.