Запрошуємо до колективної генерації ідей
04.03.2011 в 11:57,
Сергій Прохоров,
Переглядів: 761 ,
Дедалі частіше задумуюся над тим, чому європейські країни та держави пострадянського простору з набагато меншим інтелектуальним потенціалом та економічними можливостями, ніж в Україні, досягнули високого рівня економічного розвитку, а ми досі «виживаємо» лише за рахунок господарських й науково-технологічних запасів Радянського союзу?
На сьогодні в Україні фактично втрачено напрям виробництва наукоємної продукції. Вітчизняний товаровиробник позбавлений державної уваги, натомість спостерігаємо надмірну приязнь батьківщини до їх міжнародних конкурентів. Незначний ріст української економіки відбувається лише за рахунок сприятливої кон’юнктури на зовнішніх ринках, і вигоду від цього отримує не держава, не суспільство, а лише керівники підприємств. В результаті - все це відображається на платоспроможності внутрішнього ринку, на заробітній платі українців та рівні їх життя.
В успішному розвитку України, здавалося б, зацікавлені усі: держава, безпосередні творчі економічного добробуту, суспільство… Що тоді не так? Чому не вдається створити необхідні умови та стимули? Невже влада та бізнес спілкуються на різних мовах чи по-різному трактують шляхи досягнення єдиних цілей?
З оптимізмом дивлюся у майбутнє України і вірю: і в нашій країні настане час, коли думка тих, хто платить податки та створює робочі місця буде домінуючою у процесі структурної перебудови економіки, прийняття важливих державних рішень, що впливають на роботу бізнесу.
Однак не вихід сидіти, склавши руки. Вважаю, що необхідно шукати нові підходи та формати спілкування з владою, баланс між інтересами бізнесу та методикою, яку держава нині використовує для наповнення бюджету. Тож запрошуємо до колективної генерації ідей!
«Що тоді не так?». «…настане час, коли думка тих, хто платить податки та створює робочі місця буде домінуючою…». Ув. Сергей Мефодиевич, у меня в Украине совершенно не получается одновременно платить налоги и создавать рабочие места. Не хочу обобщать, а говорю только о себе. Стремясь обеспечить свою семью (только с этой целью), я создал в Украине несколько бизнесов, а в них несколько сот рабочих мест. Начальный капитал я похитил у советского народа, но потом инвестировал в независимой Украине – на Родине. Так вот. Не получается у меня платить налоги и создавать рабочие места. Мои расчёты всегда показывают, что если платить налоги хотя бы на уровне 50% от установленных законом, то окупаемость инвестиций превышает 10 лет. И это при условии, что оборудование и сырьё у нас пока можно найти по дешёвке, так сказать, а здания подхватить за гроши. Зачем же я буду инвестировать? Ведь деньги в банке на депозите за 8 лет удваиваются! Прошу меня понять – я не сетую, не ищу виноватых, не призываю и не требую. Я рассуждаю. И вот я, пытаясь говорить по сути вашей заметки, рассуждаю так: «Зачем власти слушать моё мнение о ситуации в стране? Власть взяла на себя ответственность за весь народ. Такие как я могут работать и создавать, но платить налоги мы не можем и не будем. Получается, что мои деньги и мои навыки Родине не нужны». Так что же мне делать-то, Господи!? Ждать. Воспитывать детей. Сохранять бодрость духа и здоровье. Вот я и жду. Чего я жду? Почему не пытаюсь выступать с инициативами? А сколько их уже было: инициатив, экспериментов, свободных экономических зон и т.д.! Ведь если мои инициативы будут приняты, мне же придётся их администрировать вместе с державой! Но это не моё дело. Моё дело – бизнес. И то, при условии, что это бизнес по-Украински, так сказать, ведь я ни одного дня не работал по иным правилам. Не знаю, удачно ли я сумел передать свои мысли, но Вам спасибо за повод и неравнодушный блог.